Апеляційний суд, поновлюючи позивача на роботі та стягуючи на її користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу й моральну шкоду, виходив із того, що зміст заяви позивача про звільнення за власним бажанням не відповідає вимогам трудового законодавства, оскільки не містить дати, з якої вона просила її звільнити, та причини звільнення, а, отже, роботодавець мав право звільнити її лише через два тижні після подання заяви, а в цей час вона її відкликала. Крім того, суд зазначив, що звільнення вагітних жінок з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається згідно з частиною 3 статті 184 КЗпП України.
ВССУ скасував судове рішення апеляційного суду, дійшовши такого висновку.
Відповідно до частини 1 статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.
Згідно з частиною 3 статті 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.
Колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції у порушення вимог статей 57-59, 212-214, 315 ЦПК України не звернув уваги на те, що протягом двох тижнів для відпрацювання після подання заяви про звільнення, позивач не подавала заяви про відкликання своєї заяви про звільнення. У матеріалах справи міститься заява про відкликання заяви про звільнення, проте у порушення вимог статей 10, 60 ЦПК України позивач не довела, коли саме така заява була нею надіслана відповідачу та отримана ним, що є її процесуальним обов’язком.
Крім того, за змістом статті 38 КЗпП України законодавець закріпив за працівником право на розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з обов’язком двотижневого попередження, а не з правом працівника двотижневого відпрацювання.
Також передчасним є висновок апеляційного суду про порушення роботодавцем положень статті 184 КЗпП України, що забороняє звільняти вагітних жінок, оскільки зазначена норма права застосовується у разі звільнення працівника за ініціативою роботодавця, тоді як позивачка була звільнена за власним бажанням.
Із повним текстом ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у цій справі (№6-26976 св 15) можна буде ознайомитися у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Джерело: офіційний сайт ВССУ - http://sc.gov.ua
_03_03.png)
