Міжнародна науково-практична конференція на таку тему відбулася 7 липня 2017 року в Національному університеті «Києво-Могилянська академія». Захід, у роботі якого взяли участь науковці провідних вищих навчальних закладів України, Литви, Австрії, Польщі, Хорватії, народні депутати України, фахівці-практики, судді, адвокати, було організовано задля обговорення проекту Закону про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів № 6232 від 23 березня 2017 року.
Участь у конференції від ВССУ взяли заступник Голови ВССУ Марина Червинська, суддя, секретар Пленуму ВССУ Дмитро Луспеник, суддя ВССУ Лідія Мазур, науковий консультант відділу нормативно-правової роботи науково-експертного управління ВССУ Олена Опанасенко.
З вітальним словом до учасників звернулися віце-президент з науково-педагогічної роботи Національного університету «Києво-Могилянська академія» Василь Ожоган, народний депутат України Руслан Сидорович, проректор Національного університету «Юридична академія імені Ярослава Мудрого» Вячеслав Комаров, суддя, секретар Пленуму ВССУ Дмитро Луспеник, декан факультету правничих наук Національного університету «Києво-Могилянська академія» Денис Азаров.
Під час панельної сесії «Загальні засади та завдання цивільного судочинства в Україні – зміни в парадигмі розвитку» виступив Дмитро Луспеник, який є членом Конституційної комісії України та робочої групи при Президентові України з реформування процесуального законодавства, доцентом кафедри цивільного процесу та бере безпосередню активну участь у розробці процесуального законодавства. З точки зору судді та науковця він розповів, яким має бути ідеальний процесуальний кодекс, поділився думками щодо законопроекту 6232, а також зосередив увагу на гостродискусійних проблемах визначення юрисдикції, підсудності та інших питаннях, які є новелами законопроекту.
«В Україні триває судова реформа, започаткована внесенням змін до Конституції України щодо правосуддя та суміжних правових інститутів, – розпочав свій виступ доповідач. – За весь час роботи в судовій системі (понад 33 роки) такої масштабної, комплексної реформи судової системи, яка спрямована насамперед на запити громадянського суспільства і з європейським виміром, я не пам’ятаю», – наголосив Дмитро Луспеник. Він висловив сподівання, що судово-правова реформа завершиться, а зміни, яких очікує суспільство, будуть реалізовані.
Секретар Пленуму ВССУ зазначив, що наразі, як правило, основна увага приділена інституційній та кадровій складовим судової реформи і стосується переважно конкурсу до Верховного Суду та роботі Громадської ради доброчесності. У цьому сегменті інформаційної політики щодо підтримки судової реформи всі забувають про її процедурну складову, адже згідно з п. 6 Прикінцевих та перехідних положень до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» новий найвищий суд у системі судоустрою України, ВС, запрацює лише після набрання чинності відповідного процесуального законодавства (6232), що прийнятий у першому читанні, за основу.
Водночас Дмитро Луспеник зауважив, що нові процесуальні кодекси потрібні не лише для того, щоб запрацював новий Верховний Суд, а й для всього судочинства, для всіх судових інстанцій, адже процесуальними кодексами «упорядковується» судовий процес, встановлюються нові стандарти та правила судочинства, які мають відповідати кращим світовим практикам. Сучасні вимоги щодо розвитку процесуального законодавства основані на тому, що рівень правової захищеності суб’єктів права залежать від ефективності судочинства як комплексної системи інститутів, стадій, процесуальних проваджень, в яких процедури, процесуальні дії повинні вчинятися за чітко визначеною процесуальною формою і які не повинні суперечити одна одній.
Таким чином, підсумовує Дмитро Луспеник, ідеальний процесуальний кодекс повинен визначатися певною системністю, узгодженістю, взаємопов’язаністю та уніфікованістю його норм як у самому кодексі, так і щодо певних інших процесуальних кодексів. Саме таким хочуть бачити процесуальний кодекс як всі судді, так і споживачі суддівських послуг.
На жаль, на сьогодні цього немає, підтвердженням чого є те, що з часу прийняття нового ЦПК 2004 р. (у дії з 1.09.2005 р.) до нього вже внесено 69 змін і доповнень, було кілька рішень КСУ щодо офіційного тлумачення його норм. Зазначене є однією з причин відсутності єдності судової практики.
У цьому зв’язку Дмитро Дмитрович детально проаналізував, чим відрізняється проект нового ЦПК України та чи варто чекати українцям європейського рівня захисту прав.
Насамперед, говорить доповідач, ми матимемо концептуальні новації, які підказала судова практика і процесуальні інституції та які вже давно й доволі успішно застосовуються в інших країнах. А також: чіткі розмежування юрисдикцій між судами різних спеціалізацій з урахуванням об’єднання з похідними вимогами іншої юрисдикції; через зміну формули ст. 124 КУ (т.з. всеосяжність судової юрисдикції) вводяться фільтри доступу до суду, у т.ч. й щодо інституту перегляду судових рішень, оскільки суд повинен вирішувати правові питання, а не сутяжницькі безспірні питання; компенсацією цьому є розширення сфери способів судового захисту; уніфіковуються принципи доказування й удосконалена процедура розкриття доказів; закладаються основи «електронного суду»; інститут зустрічного забезпечення позову; спрощуються судові процедури; визначено критерії зловживання процесуальними правами та, як на мою думку, запроваджено дієві механізми протидії цим процесуальним диверсіям; розширення та посилення альтернативних способів вирішення спорів (медіація); широкий набір інструментів судової підтримки міжнародного арбітражу і третейського суду та інші.
У доповіді Дмитра Луспеника йшлося і про гостродискусійне питання у доктрині та практиці щодо розмежування предметної юрисдикції загальних і спеціалізованих судів та його вирішення у проектах процесуальних кодексів.
Інститут судової юрисдикції є фундаментальним з точки зору забезпечення доступності правосуддя у цивільних справах та реалізації повноти судової влади, яка відбивається у забезпеченні кожному рівних можливостей у здійсненні права на судових захист, констатує суддя ВССУ.
Варто зазначити, що Європейський суд з прав людини приділяє увагу питанням судової юрисдикції та розмежуванню її видів у контексті принаймні двох статей: п. 1 ст. 6 та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Не секрет, що проблема розмежування компетенції суду існує в багатьох країнах. Не є виключенням і Україна, в якій судова система представляє собою достатньо складний устрій, особливо відносно юрисдикції судів.
Доповідач пояснює, що звернення не в той суд, який за законом уповноважений розглядати по суті правову вимогу заявника у цивільному, господарському чи адміністративному процесі тягне за собою негативні для нього наслідки, оскільки неналежний суд не зможе здійснити захист порушеного права. Результатом відсутності чітко визначених законодавцем правил компетенції є проблема доступності правосуддя.
Складність обґрунтування ефективної моделі судової юрисдикції на національному рівні пов’язана, перш за все, із відсутністю єдності термінології у національному законодавстві щодо питань юрисдикції, підсудності, компетенції, підвідомчості тощо. Ця проблема повністю вирішується у проектах кодексів.
Варто зазначити, що сьогодні законодавство не містить чітких критеріїв, які б дозволяли віднести ту чи іншу справу до певного виду юрисдикції, що, по-перше, створює складнощі у реалізації особою права на судовий захист та порушує її право на доступ до суду та, по-друге, призводить до зниження ефективності цивільного судочинства через неправильне застосування судами процесуальних норм, що регулюють інститут судової юрисдикції.
Традиційним є виокремлення двох критеріїв для розмежування юрисдикції цивільних, господарських та адміністративних судів, якими є: а) суб’єктний склад; б) характер спірних правовідносин. Проте, незважаючи на певний рівень усталеності зазначених критеріїв, вони однак не дозволяють подолати усі колізії юрисдикцій, що виникають на практиці.
Говорячи про інститут юрисдикції у проектах процесуальних кодексів, Дмитро Луспеник зазначив, що проект ЦПК цей недолік усуває і розмежування юрисдикції між спеціалізованими і загальними судами відбуватиметься лише за одним критерієм – це предметний або характер спору, який дозволить уникнути конфлікт юрисдикції. Це дозволить здійснити те, заради чого здійснюється судова реформа – ефективний судовий захист, оскільки невиправдана конкуренція судових рішень судів загальної юрисдикції і спеціалізованих судів за одними й тими ж вимогами, але пред’явленими різними суб’єктами права, шкодить самій суті правосуддя.
Під час панельних сесій конференції «Європеїзація цивільного процесу: досвід інших держав та перспективи України», «Електронне судочинство та особливості його запровадження в Україні» увагу учасників було зосереджено на актуальних питаннях реформи, зокрема змін в інстанційному порядку розгляду цивільних справ; запровадження електронного судочинства в цивільному процесі; диференціації спрощеного позовного провадження і виділення провадження з розгляду малозначних справ; новел системи виконавчого провадження тощо.
Із доповідями виступили науковці з країн Європейського Союзу (Італії, Австрії, Хорватії, Литви, Польщі), а також представники провідних вищих навчальних закладів України, органів державної влади, судді, адвокати та інші.
За результатами проведення конференції буде видано збірник наукових праць, в який включено статті, тези суддів та співробітників ВССУ: Червинської М.Є., Луспеника Д.Д., Мазур Л.М., Ткачука О.С. і Опанасенко О. В.
Джерело: офіційний сайт ВССУ - http://sc.gov.ua
_03_03.png)
